Як розмовляти з батьками про наркотики

Можливо, твої батьки недавно дізнались, що ти вживаєш наркотики; чи, можливо, їм хтось сказав, що підлітки, з якими ти разом проводиш час «наркомани». Батьки, звісно, відразу злякались за тебе. А якщо до того ж останнім часом ти змінив / ла свій стиль одягу чи поведінки, а твої оцінки в школі знизились, то тим більше батьки могли зробити висновок, що у тебе виникли проблеми з наркотиками.

З того часу в свідомості більшості людей із покоління твоїх батьків залишилась тверда асоціація: наркотики — це, по-перше, аморальність і злочин, а по-друге, це дещо абсолютно чуже, не наше, а наркоман — це страшніше за інопланетянина. Так що, уяви, як себе почувають твої батьки, коли читають в газетах про епідемію наркоманії. Ти можеш відповісти, що всі ці журналісти навмисне нагнітають непотрібний страх навколо наркотиків, а батьки просто піддаються паніці.

Наркотична залежність — ось те, через що, скоріше за все, твої батьки бояться за тебе. Коли батьки бачать (чи думають), що ти втягуєшся в наркоманію, їм дуже погано. Вони відчувають, що в деякому розумінні зазнали поразки; вони думають, що неправильно виховували тебе, не допомогли, не порадили, коли було потрібно; вони звинувачують себе і страждають. Тому зараз вони, можливо, захочуть компенсувати свої минулі помилки і взяти тебе під контроль, для того, щоб більше не наражати тебе на неприємності і знову відчути себе уважними батьками. Тебе, напевно, такий контроль роздратує; але постарайся зрозуміти, чому вони так роблять. Ти, мабуть, знаєш про такий психологічний термін, як «тиск однолітків» — коли компанія нав'язує підлітку певні погляди, норми поведінки.

Якщо ти вв'яжешся в якесь правопорушення чи, не дай Боже, злочин (крадіжка чи переховування наркотиків, чи ще щось), то вони будуть відповідати в суді разом з тобою (чи замість тебе!). Якщо ж тобі більше 16-ти, то їм доведеться наймати тобі адвоката і платити штраф. Якщо через наркотики з тобою стався нещасний випадок, то на батьків падає тяжкий вагар — платити за твоє лікування.

Так, можливо, зараз тебе дратує їх любов та опіка. Але від того, що ти скажеш: «Залиш мене в спокої», вони не перестануть любити тебе, і не перестануть боятись твоїх наркотичних проблем. Так що, тобі все-таки потрібно буде знайти шлях до переговорів з батьками; тільки так ти зможеш позбавити свою сім'ю від скандалів.

Ось декілька порад. Ти можеш спробувати дотримуватись їх; тоді, можливо, розмова з батьками стане саме розмовою, а не черговою сваркою.

3. Краще за все відразу розповісти про справжній стан справ. Якщо ти просто експериментував/ла з наркотиками, декілька раз спробував/ла, то так їм і скажи, поясни, що це означає, оскільки вони очікують щонайгіршого і думають, що проблема зайшла занадто далеко.

6. Якщо можеш, пообіцяй батькам не вживати наркотики за кермом, в школі чи під час інших важливих справ.

Якщо погляд батьків так тебе дратує, то, можливо, вони справді торкнулись якихось важливих і хворобливих речей? Подумай, чи не відчуваєш ти, що починаєш втягуватись в наркотики, хоч і не хочеш в цьому собі признатись? Можливо, ти побоюєшся, що наркотики починають впливати на тебе сильніше, Ніж ти думав/ла?

Шукай вихід! І знаєш, бути тверезим, насправді — класно!

Речовини, які вважаються наркотиками, визначені відповідними міжнародними конвенціями (1961, 1971, 1988 рр.)та Національним переліком речовин, що визнаються наркотиками.

Наркотиками визнаються речовини, які за трьома критеріями (ме­дичним, соціальним і правовим) завдають величезного лиха як особі, так і суспільству в цілому.

Замість назви „наркотики" використовуються терміни „наркотичні речовини", „психоактивні речовини".

Згідно з Класифікацією ВООЗ десятого перегляду (1989 р.) до переліку наркотичних речовин включено:

•     алкоголь;

•     опіати;

•     канабіс;

•     седативи (гіпнотичні);

•     кокаїн;

•     стимулятори (у тому числі кофеїн);

•     галюциногени;

•     тютюн;

•     легкі речовини (клей, аерозолі, розчинники);

•     неідентифіковані речовини, що вживаються з наркотичною ме­тою.

Головна ознака наркотичних речовин — наявність визначеного або невизначеного психоруйнівного (психоделічного) ефекту.

Відповідно до специфіки дії їх можна поділити на такі основні групи:

•      гіпнотичні засоби (алкоголь, опій, екстрагований опій, морфін, кодеїн, героїн, метадон, барбітурати, транквілізатори тощо);

•      стимулюючі засоби (амфетаміни, кокаїн, крек, екстазі, ефед­рин, кофеїн тощо);

•      галюциногени: засоби (марихуана, гашиш, інгалянти - бен­зин, клей, аерозоль тощо);

•      неідентифіковані засоби (наркотичні речовини вибіркової дії: тютюн, деякі з інгалянтів тощо. Серед неідентифікованих при­сутня група  наркотичних речовин синтетичної технології. У деяких із них сучасними лабораторними методами не вдається визначити вид і структуру наркотичного компонента);

•      не заборонені наркотичні речовини (це група рослин, грибів, мінералів, не внесених у перелік наркотиків, хоча вони й містять наркотичні компоненти).

Наркотичні речовини можна диференціювати і відповідно до со­ціально-правової оцінки:

Легалізовані: тютюн, алкогольні напої, ліки, кава, чай, засоби побутової хімії, рослини та гриби наркогенного вмісту тощо.

Не легалізовані: коноплі, героїн, кокаїн та всі, що внесені до міжнародного й національного переліків заборонених наркотичних речовин (наркотиків).

Нелегальні наркотики умовно поділяються на ,»легкі" та „важкі".

 Види наркотиків

Структура наркотизації в Україні представлена наркотичними ре­човинами різних видів і груп. Наркотики, які виготовляють з певних видів конопель, мають особливо велике поширення. Вони відомі під такими назвами: анаша, гашиш, марихуана, план тощо. Особливо поширене вживання цих наркотиків (серед підлітків та молоді відома   їх узагальнена назва - „дур") у колективній формі. Сигарета з нарко­тиком, як правило, передається по колу, немовби символізуючи єднан­ня. Така сигарета, яка є сумішшю конопель і тютюну, згорає нерівно­мірно з різних боків, тому на жаргоні вона має назву „косяк". Анаша, марихуана, гашиш бувають різних кольорів: зеленого, сірого, корич­невого, чорного, червоного.

Нижче наведено основні види і групи наркотиків, що руйнують організм людини, яка їх вживає.

Марихуана - найпоширеніший наркотик серед підлітків, які по­чинають експериментувати з наркотичними речовинами. Фахівці відзначають, що, незважаючи на те, що марихуана відома людству більш як 5 тисяч років, це найменш досліджений з усіх наявних у природі наркотиків. Вона впливає на настрій і процес мислення. Може призводити до виникнення незначних галюцинацій. Куріння марихуа­ни підвищує ризик таких захворювань, як бронхіт, емфізема та рак легенів. Куріння марихуани в чотири рази швидше призводить до раку легенів, ніж куріння тютюну (один „косяк" марихуани прирівнюється до 25 сигарет). Крім того, погіршується розумова діяльність, зростає неуважність, знижується імунітет організму, ушкоджуються статеві органи. Продукти розпаду марихуани відкладаються у печінці, леге­нях, мозку, селезінці, лімфатичних тканинах і статевих органах. Цей наркотик містить речовину, що гальмує мозкову діяльність і зали­шається в мозку протягом місяця після куріння лише однієї сигарети з марихуаною.

Гашиш. При вживанні гашишу абстинентний синдром дуже слаб­кий або навіть повністю відсутній, що стало причиною поширення думки, що це слабкий, а тому нібито безпечний наркотик. Однак три­вале вживання цього наркотику призводить до формування таких пси­хічних захворювань, як шизофренія, органічне ураження або параліч мозку. Крім того, куріння гашишу дуже часто стає передумовою вжи­вання більш „важких" наркотиків, оскільки, відчувши незвичайні відчуття одного разу, людина бажає відчути їх знову, а потім - підси­лювати.

Стероїди. Поширеним є міф проте, що вживання стероїдів підви­щує продуктивність фізичної діяльності, тому їх потрібно вживати для досягнення значних спортивних результатів. Насправді стероїди збільшують вагу і масу м'язів, проте водночас спричиняють тяжкі наслідки для організму людини. Вони можуть призвести до погіршення настрою від „качання м'язів", до агресивної поведінки, запалень і прищів на шкірі, ушкодження кісток, зниження потенції.

Кокаїн - здавна відомий наркотик. Здебільшого він має вигляд порошку яскраво-білого або темнувато-сірого кольору. Внаслідок формування залежності від цього наркотику людина не може контро­лювати потребу збільшення дози. На перших етапах вживання кокаїн нібито активізує діяльність людини, але дієздатність швидко знижуєть­ся, і людина, хвора на кокаїнову наркоманію, не усвідомлює своєї хвороби або не вірить у неї, оскільки кокаїн одурманює розум: хворо­му здається, що все чудово. Насправді ж ситуація дедалі погіршуєть­ся після кожного чергового вживання наркотику.

Під дією психостимуляторів (кокаїн, фенамін, ефедрин, фенциклідин) людина часто вчиняє безглузді акти насильства, проявляє нічим не вмотивовану озлобленість, бажання завдати болю іншому, позну­щатись.

Транквілізатори належать до групи ліків, які застосовуються для розслаблення або заспокоєння центральної нервової системи. Вживання препаратів цієї групи може викликати ціаноз - нестачу кис­ню в крові.

Одночасне вживання транквілізаторів та алкоголю є однією з найпоширеніших причин передозування. Ці наркотики підсилюють дію один одного, тому значно зростає динаміка гальмування роботи моз­ку, серця, дихальної системи. Одним з найпоширеніших наслідків передозування при одночасному вживанні алкоголю та депресантів є незворотне ушкодження мозку. Хворі перебувають у коматозному стані протягом днів, місяців, років і навіть можуть взагалі ніколи не опритомніти.

Уживання транквілізаторів і холінолітичних речовин з немедичною метою в дозах, які в кілька разів перевищують терапевтичну, дає ефект ейфорії, що призводить до виникнення галюцинацій. Зло­вживаючи як транквілізаторами, так і снодійними препаратами, люди­на сприяє передусім порушенню власної інтелектуальної діяльності. Це виявляється у виснаженні, розладах уваги, нездатності зосере­дитись, порушеннях пам'яті (послаблюються оперативна та коротко­часна пам'ять, а потім - пам'ять на давні події). Окрім того спостеріга­ються розлади мови, в ряді випадків виникають затяжні депресивні стани, а постійним тлом настрою людини стає смуток.

Барбітурати - лікарські препарати, які використовуються ме­дициною як снодійні засоби. Барбітурати є не менш шкідливими нар­котиками, ніж опій. У багатьох країнах їх призначення перебуває під таким самим суворим контролем, як призначення препаратів опійної групи. При вживанні цих речовин короткочасний стан розслаблення тривалістю 1-2 хвилини змінюється станом збудження, який характе­ризується істотним зниженням самоконтролю, гальмуванням рухів, різкими змінами настрою; з'являється страх переслідування. Через таку дію барбітуратів наркомани іноді називають їх „скаженими таб­летками". Зловживання барбітуратами супроводжується найтяжчими порівняно з дією інших лікувальних препаратів емоційними порушен­нями - нападами злості, агресії, тривалими депресіями із суїцидальними тенденціями. Швидкодіючі барбітурати можуть паралізувати ча­стину мозку, яка контролює процес дихання, і тим самим спричинити смерть. Ознаками передозування є ціаноз, серцева недостатність, утруднення і затримка дихання.

Інгаляційні наркотичні речовини та засоби побутової хімії. Йдеться про ряд органічних речовин, таких як розчинники, клеї, бензин, ефір, легкі речовини, що потрапляють в організм унаслідок їх вдихання. Це призводить до виникнення відчуттів, близьких до алкогольної інтоксикації. Вживання таких речовин може призвести до серйозного незворотного ураження нервової системи, мозку, шлун­ка, легенів, кісткового мозку, печінки, а часто викликає і смерть. Інгалянти проникають в організм через ніс, що може спричинити нежить і кровотечу з носа. Можуть постраждати також очі та дихальна систе­ма. Інгалянти потрапляють із легень до системи кровообігу й почина­ють циркулювати в організмі, змінюючи перебіг хімічних реакцій у мозку і характер передачі інформації нейронами. Вони можуть викликати блювоту і головний біль. Вживання інгалянтів іноді настільки упов­ільнює діяльність дихальної системи, що людина перестає дихати. Смерть може настати від зупинки серця.

■ В Україні найпоширенішими є наркотичні речовини опіатної гру­пи; отримують їх з олійного та опійного маку. За допомогою різнома­нітних технологій (від кустарних до наукомістких) виготовляють як примітивні суміші (кухнар), так і морфій, героїн тощо. Речовини опіат­ної групи вживають внутрішньо: ін'єкційно вводять під шкіру, у м'язи чи вени або курять чи нюхають. Морфін, кофеїн та інші подібні речо­вини використовуються в медицині, і тому їх виробляють і розфасо­вують на фармацевтичних фабриках і продають в аптеках.

Останнім часом у різних країнах у молодіжному середовищі на­були значного поширення синтетичні наркотики. Ці речовини синтезу­ються на основі лікарських препаратів. Підлітків приваблює їх по­рівняно невисока ціна та значний ейфорійний ефект, але часто мо­лодь не знає про наслідки від уживання цих наркотиків.

 Що таке наркоманія

Наркоманія - це захворювання, за якого психічний і фізичний стан людини, її самопочуття та настрій цілком залежать від наявності нар­котику в організмі. За його відсутності розвивається абстинентний синдром (абстиненція), або синдром позбуття (відмови)- дуже тяж­кий стан, який супроводжується судомами, сильним болем у м'язах і внутрішніх органах.

Як же виявляється психічна залежність?

Стан психічної залежності виявляється в тому, що людина за допомогою наркотику бажає домогтися внутрішньої рівноваги і праг­не знову й знову випробувати дію наркотику. Наркотик поступово за­міщає собою всі звичайні для людини позитивні емоції. На цьому етапі людина ще зберігає здатність контролювати вживання, вона ще може вибирати, в яких ситуаціях і в який момент прийняти наркотик. При цьому бажання вжити наркотик зберігається завжди, але розум може перемогти в боротьбі мотивів.

Часткова спроможність контролювати прийом наркотику створює у споживача ілюзію того, що наркотик ще не впливає на його життя, він вільний у своїх рішеннях і зможе припинити вживання в будь-який момент.

Залежність стає згубною, коли вона:

1)обмежує можливості особистості в самореалізації;

2)негативно впливає на стосунки між людьми;

3)руйнує сімейний бюджет;

4)створює конфліктні ситуації між особою і суспільством;

5)веде до тенденції постійного збільшення дози наркотику;

6)одночасно формує також психологічну й фізіологічну за­лежність.

Розвиваючись, залежність послідовно проходить кілька стадій -соціальну, психологічну, фізіологічну.

Соціальна залежність - людина ще не почала вживати нарко­тичні речовини, але потрапила в середовище тих, хто їх уживає. Вона приймає стиль поведінки, ставлення до наркотичних речовин і зовнішні атрибути групи. У такій ситуації людина часто внутрішньо вже готова почати вживання наркотичних речовин. Неодмінною умовою цієї стадії є наявність групи, де вживають ті чи ті наркотичні речовини.

Психологічна залежність - на цій стадії змінюється поведінка людини. Вона починає вживати наркотичні речовини з метою відчути певні емоції. Психологічна залежність може сформуватися навіть після одного-двох прийомів наркотичних речовин.

Фізіологічна залежність настає після того, як організм вклю­чає наркотики у процес обміну речовин. Це - непереборна фізична потреба, яка виникає в результаті постійного або періодичного вжи­вання наркотиків. У цьому випадку різке припинення вживання нарко­тичної речовини викликає фізичний розлад різного ступеня тяжкості, який називають абстинентним синдромом, або синдромом позбуття (відмови). На цій стадії людина потребує лікування.

 У чому виявляється дія наркотичних речовин на організм і психіку людини?

Як засвідчили дослідження вчених, в організмі людини є рецеп­тори, призначені для наркотичних речовин типу морфію - так звані опіатні рецептори. Вони знаходяться на поверхні нервових клітин. Молекула морфію входить у них, як ключ у замок, і змінює роботу мозку. Згодом в організмі людини було виділено речовини, що відпо­відають цим рецепторам, - морфоподібні пептиди, які називаються енкефалінами, та подібні до них речовини - ендорфіни.

Головний мозок сам виробляє речовини, які зв'язуються з при­значеними для них рецепторами і діють на „центри задоволення" моз­ку, що викликає в людини почуття радості, душевного спокою, задо­волення життям, щастя. Для чого природа створила такий механізм впливу на психіку? Річ у тім, що всі поведінкові акти, які мають біоло­гічну та соціальну обумовленість, супроводжуються позитивними емоціями на момент досягнення цілі. Організм ніби сам себе стимулює на правильну поведінку. Фізіологічний механізм цього якраз і полягає в тому, що при задоволенні потреб підвищується синтез ендорфінів (енкефалінів), які, зв'язуючись із відповідними рецепторами головного мозку, викликають позитивні емоції. При вживанні нарко­тиків відбувається ось що: наркотичні речовини сприймаються рецеп­торами як ендорфіни й енкефаліни, і наркотик імітує дію створюваних самим організмом речовин, на які розраховані опіатні рецептори. Тоб­то якщо ендорфіни й енкефаліни входять у рецептори, як людина у свій дім, відкриваючи двері своїм ключем, то наркотики відчиняють двері відмичкою і, як злодії, входять до чужої оселі.

Люди, які вживають наркотики, значно більше, ніж інші, ризику­ють отримати ВІЛ-інфекцію, тому що цей вірус передається через кров при кількаразовому використанні того самого шприца різними людь­ми. А саме такий спосіб передачі вірусу імунодефіциту є найпошире­нішим у світі. Людина, яка вживає наркотики, не контролює свою по­ведінку: наркотики дуже сильно впливають на головний мозок та не­рвову систему. Під їх дією нервові клітини просто „згоряють". Різко знижуються захисні функції організму.

Багаторазове проколювання вен може призвести до утворення в судинах тромбів і рубців. Тромби відриваються від стінок судин та починають рухатись у системі кровообігу. Потрапляючи до серця і легенів, вони можуть спричинити смерть-тромб перекриває доступ крові до життєво важливих органів. Бактерії з нестерильної голки по­трапляють у кровоносну систему й циркулюють по всьому організму. Якщо вони вражають серцеві клапани, виникає серйозне захворю­вання - ендокардит, його симптоми - гарячка, слабкість, серцева не­достатність, яка може призвести до смерті. Мікроби з нестерильної голки, потрапляючи до кровообігу, можуть призвести також до абсце­су мозку (симптоми - сильна гарячка, конвульсії; потім настає смерть).

У жінок, які вживають наркотики під час вагітності, здебільшого народжуються мертві або дефективні діти. Ось деякі з дефектів роз­витку в дітей наркоманів: клишоногість, відсутність кінцівок, розщеп­лене піднебіння („заяча губа"), нерозвиненість внутрішніх органів.

Уживання дурманних токсичних речовин може спричинити при­гнічення функції дихання, порушення серцевої діяльності; як наслідок - непритомність і навіть смерть.

При вживанні наркотиків різко порушується здатність логічно мислити, засвоювати нову інформацію та концентрувати увагу; погіршується пам'ять. Глибоко деформується особистість людини, яка вживає наркотики, розвиваються серйозні психічні захворювання. Процес деградації особистості йде дуже швидко. Наркомани у 30-40 років (якщо вони доживають до цього віку) мають вигляд і почувають­ся як 70—80-річні.

Вплив наркотичних речовин на дітей і підлітків особливо небез­печний.

Спостереження вчених виявили, що для маленьких дітей харак­терна відраза і байдужість до тютюну, алкоголю та наркотиків. Навіть у разі їх випадкового вживання дитина надовго зберігає відразу до цих шкідливих речовин.

Для підлітків „експериментування" з наркотичними речовинами особливо небезпечне, оскільки вони часто не розуміють і повністю не усвідомлюють їх згубної дії і шкоди від них для свого організму. У зв'язку з фізіологічними особливостями організму підлітків наркотич­на залежність розвивається в них набагато швидше, ніжу дорослих.

Наркотики страшні тим, що навіть одноразове їх уживання може призвести до наркотичної залежності. Відомі випадки, коли перші ж експерименти підлітка з наркотиками закінчувалися смертю.

Наркотичні речовини мають значний вплив на психоемоційний стан підлітків, їхній характер і поведінку.

Найнебезпечнішим у плані вживання наркотичних речовин і фор­мування шкідливих звичок є бажання підлітка якнайскоріше стати дорослим, перейняти звички і поведінку старших за себе, не вигля­дати в їхніх очах „ще малими". (Це, за наявності алкогольного ото­чення, завжди приводить підлітка до вживання спиртних напоїв). Є ще один важливий фактор, який чомусь недооцінюють, - психологіч­ний дискомфорт. Батьки, вчителі, друзі можуть помітити зміни в по­ведінці, характері, способі життя таких підлітків: вони починають уни­кати старих друзів і рідних, втрачають інтерес до навчання, спорту, можуть ставати агресивними, зухвалими.

За останні роки різко зросла кількість неповнолітніх, особливо підлітків, які вживають дурманні речовини, що викликають хворобли­ву пристрасть - токсикоманію. Токсикомани досягають стану сп'янін­ня, дихаючи аерозолями - отруйними речовинами, що випаровують­ся. Під час вдихання ці речовини через дихальну систему потрапля­ють у кров і проникають у головний мозок. Ефірні та ацетонові сполу­ки змінюють процеси збудження і гальмування в корі головного мозку - виникає ейфорія. Але найстрашнішим є те, що такі сполуки спри­чинюють складні деструктивні зміни в клітинах печінки і нирок, які виконують функцію очищення (захисту) організму від токсичних ре­човин і продуктів обміну.

Уживання дурманних (нейротропних) токсичних речовин може також спричинити пригнічення дихання, порушення серцевої діяль­ності, а іноді - непритомність і навіть смерть. Виявлено, що вдихання аерозольних речовин призводить до того, що за найменшого фізич­ного напруження, наприклад, на уроці фізкультури або під час танців на дискотеці, виникає критична серцева недостатність.

Отже, необхідно чітко усвідомити:

•    наркотики набагато небезпечніші для дітей і підлітків, ніж для дорослих, - наркотична залежність у них може виникати вже через кілька тижнів. За незначного передозування наркотич­них речовин виникають тяжкі порушення діяльності організму, які можуть закінчитися смертю через зупинку серця або дихання;

•    між наркоманією і курінням є дуже тісний зв'язок: серед нар­команів 85% тих, хто курив чи курить;

•    схильність до наркотичної залежності властива людям різною мірою, однак визначити її заздалегідь практично неможливо, тому єдиною гарантією може бути лише категорична відмова від спроб уживання наркотичних засобів.

Вікові психологічні особливості підлітків як фактор наркотизації

Наркоманія останнім часом є не просто молодіжною, але вже й підлітковою проблемою. Як вважають дослідники, сьогодні кожному другому учню віком від 13 до 15 років хоча б раз був запропонований наркотик. Приблизно третина з них скористалася такою пропозицією. Одним з факторів такої ранньої наркотизації є вікові психологічні особ­ливості дітей і підлітків.

Роль психологічних особливостей характеру в залученні до нар­котичних засобів загальновідома. Незважаючи на те, що в даний час визнана провідна роль мікросоціальних факторів у розвитку наркотизації, не можна недооцінювати конституціональні риси, що відіграють у цьому так само важливу роль - акцентуації характеру особистості.

Акцентуацією називають варіанти нормального характеру; акцентуйовані риси визначають психічний склад особистості, обумовлю­ють специфіку соціального пристосування.

Відомо, що неблагополучна родина не завжди стає чинником розвитку дитячої наркоманії. Як стверджують зарубіжні соціологи, особистості, що зовсім не вживають будь-яких наркотиків, мо­жуть виростати як у сім'ях, де зловживають наркотичними засобами, так і в сім'ях, які ведуть тверезий спосіб життя. Коли ми говоримо про зв'язок виховання дітей в неблагополучних сім'ях з уживанням нар­котичних речовин, то маємо на увазі тенденцію, а не абсолютну за­лежність. Таку тенденцію зумовлює соціальна, психологічна, а в пев­ному розумінні - і біологічна залежність підлітка від дорослих. Скажімо, якщо доросла людина спроможна сама для себе вибирати мікросоціальне оточення, може протистояти згубному впли­ву, а зрештою може фізично піти з цього оточення, виїхати на прожи­вання до іншого міста чи поміняти місце роботи, то для підлітка така свобода дій практично неможлива (навіть якщо він утече із дому, його повернуть назад). Це пояснюється і психологічною, і біологічною не­зрілістю, соціальною залежністю від дорослих. Потрапляючи в ком­панію, де п'ють, підліток намагається наслідувати її алкогольні зви­чаї, тобто вживає алкоголь, аби "не відставати від інших", а не відпо­відно до свого самопочуття, як це робить доросла людина. Оскільки в таких компаніях зазвичай прийнято пити до "відключення", то підліток, беручи приклад із дорослих, вживає великі дози спиртного. Це призводить до того, що контроль організму за кількістю випитого заглушується від самого початку. Тобто контроль за симптомами ал­коголізму втрачається, ще не встигнувши сформуватися. Інши­ми словами, вплив алкогольної групи на неповнолітнього спотворює (викривляє) стадії алкоголізації, яка відбувається найкоротшим шля­хом від зловживання до хвороби і навіть випереджаючи хворобу, оскільки ознаки алкоголізму спостерігаються раніше, ніж хвороба сформувалася.

Вивчення особливостей зловживання неповнолітніми алкоголю свідчить, що алкоголізм як захворювання в них не формується. Це хвороба дорослого організму. Однак вживання алкоголю в ранньому віці має набагато важчі наслідки для розвитку психіки, ніж алкоголізм для дорослих.

Аналогічний відбиток вік має на стадії і форми вживання нарко­тиків. У цілому можна сказати, що і фізіологія підлітка, і його психо­логія, соціальний статус визначають інші, якісно нові підходи до про­блеми запобігання вживанню неповнолітніми психоактивних речовин.

Які ж вікові особливості можуть бути фактором виникнення по­треби у психоактивних речовинах?

Підлітковий вік не випадково називають "складним", "критичним", "кризовим". У цей період переходу від дитинства до дорослості відбу­вається якісний скачок у розвитку психіки - усвідомлення своєї інди­відуальності, становлення стійкого уявлення про себе ("Я-образ"), тобто формується самопізнання.

Грубість, упертість підлітка, який ще півроку тому був слухняною дитиною, ігнорування ним вимог батьків, протест проти порядків та правил поведінки, яким ще вчора він без проблем підкорявся - ось основні ознаки, що супроводжують напружену потребу в само­стійності, самоутвердженні себе як особистості. Цей комплекс поведінкових проявів підлітка отримав свою назву - реакція емансипації.

"Йоржистість" підлітка обумовлена логікою дитячого розвитку. Як відомо, у процесі онтогенезу дитина проходить дві основні фази, пов'я­зані з розвитком самопізнання, - криза у віці трьох років і криза підліткового віку.

Якщо дитина віком від одного до двох років називає себе від третьої особи ("Марійка хоче гуляти", "Дай Сашкові м'ячик"), то при­близно в три роки у дитини вперше відбувається усвідомлення себе як чогось окремого від навколишньої дійсності. Про це свідчить по­ява стійкого визначення своїх дій, намірів, бажань, почуттів від пер­шої особи, впевнене використання займенника "Я". У цей же час спо­стерігається і потяг до самостійності: дитина чинить опір спробам до­рослого її вдягнути, годувати; вона хоче робити це самостійно. Якщо батьки перешкоджають його наполегливому "я сам", з'являються ве­редливість, негативізм, а іноді - й серйозніші зміни у поведінці.

Далі - протягом дошкільного і молодшого шкільного віку - відбу­вається накопичення життєвого досвіду. На порозі дорослості - у підлітковий період - цей процес завершується якісними змінами. Ось як зазначав Л. С. Виготський: "Переживши перехідний вік, ми забу­ваємо його, і це слугує доказом нашого переходу до іншої структури особистості, до іншої системи зв'язків між окремими функціями. У структурі особистості підлітка немає нічого стійкого, кінцевого і нерухомо­го. Все в ній - перехід, все тече".

Звичайно, капризна трирічна дитина і реакція емансипації тринад­цятирічної зовні не схожі, одначе психологічно сутність цих криз од­накова. Справа в тому, що в цей період спостерігається супереч­ливість прагнень дитини. Вона хоче й не хоче звертатися до доросло­го за порадою чи по допомогу. Само по собі звертання до дорослого для неї внутрішньо конфліктне. З одного боку, дитина розуміє, що їй необхідне партнерство з дорослим, але з іншого - при цьому вона відчуває свою слабкість порівняно з ним. Хоч ця суперечливість прагнень часто не усвідомлюється підлітком, а проте вона викликає в нього негативні емоційні переживання. У своєму прагненні до само­стійності підліток насправді ще не впевнений у своїх силах, своїх можливостях самостійно приймати рішення. Це викликає в нього на­пругу, постійне бажання перевіряти силу свого "Я". Підліток часто навмисне впирається, наполягає на своєму не через те, що він вва­жає свої висловлювання істинними, а лише тому, що це його думка. Для нього важливим є сам факт того, чи зможе він відстояти свою думку, чи буде змушений погодитися з дорослими. Навіть відчуваю­чи, що він не має рації, підліток продовжує сперечатися, намагаю­чись відстояти цим своє право самостійно вирішувати свої справи, наполягає на своєму, хоча й не дуже вдалому рішенні, аби не підко­ритися дорослому.

Тільки любов і мудре ставлення батьків та педагогів до підлітка, повага до думки підростаючої людини дозволяють пом'якшити цей кризовий період і навіть зробити його безболісним. Якщо батьки й вихователі не можуть або не хочуть перейти на новий рівень стосунків з підлітком і наполягають на дотриманні ним дитячої "моралі послу­ху", то прояви явної або прихованої реакції емансипації неминучі.

Явними проявами реакції емансипації є відвертий непослух, ігно­рування вимог батьків або вчителів, інших дорослих. Причому дуже часто підліток реагує не лише на зміст вимог, а й на їхню форму. Наприклад, прохання батьків, щоб син попереджав їх, якщо він десь затримується, буде охоче виконано підлітком. Але якщо це прохання висловлюватиметься у формі наказу чи ультиматуму, то можна очі­кувати протесту проти такого обмеження свободи. Загалом усі спро­би дорослого поставити під контроль поведінку підлітка, нав'язати йому свої погляди, смаки, інтереси тощо, як правило, викликають явно виражений опір. Як протест проти диктату батьків син або донька можуть почати робити все "на зло": пропускати уроки, курити, дружити з тим, з ким забороняють батьки. У більш гострих випадках підлітки втікають з дому, починають вживати спиртні напої, наркотики, токсичні речовини.

Приховані прояви реакції емансипації проходять не так яскраво, але вони не менш небезпечні. У цьому випадку підліток зовні погод­жується з вимогами дорослих, іноді виглядає навіть занадто покірли­вим, проте насправді діє по-своєму. Існування своєрідної "підліткової субкультури", вірогідно, і обумовило механізм дії прихованої еманси­пації. Такі підлітки живуть немовби "подвійним життям": вдома і в школі вони одні, а в своєму середовищі - зовсім інші. При цьому "друге" життя серед своїх однолітків, з його проблемами, подіями, новою інформацією, старанно приховується від батьків. Цілком зрозуміло, що, приховуючи від батьків або інших дорослих свої особисті спра­ви, підліток задовольняє потребу в самостійності, "бажання бути і здаватися дорослим", однак він ризикує при цьому наробити багато помилок внаслідок відсутності власного життєвого досвіду.

Прагнення бути незалежним, дорослим спонукає підлітка, так би мовити, перебувати на межі дозволеного і недозволеного, випробо­вуючи на міцність норми, закони, традиції суспільства. Діапазон тако­го "пошуку межі допустимого" дуже широкий: від панібратського звер­тання до вчителів, батьків - до спроб порушити ("обійти") закон або ж до експериментування з психоактивними речовинами.

Наступною важливою особливістю підліткового віку є потреба у спілкуванні з однолітками. Бажання зайняти своє місце серед ровес­ників, заслужити їхню повагу і схвалення здебільшого визначає по­ведінку підлітка. Спілкування уявляється дітям надто цінним саме в підлітковому віці, оскільки в цей період нова інформація міжособистісних стосунків є свого роду навчальною моделлю майбутніх дорос­лих стосунків. Вступаючи у взаємодію з однолітками, підлітки глиб­ше пізнають себе, порівнюють себе з іншими дітьми, отримують один від одного інформацію, якої не мали від дорослих, вступають в емоційні контакти, що в підлітковій групі мають особливий специфіч­ний тип, неможливий в сім'ї.

Задоволення потреби у спілкуванні зазвичай відбувається у підліткових групах, причому неформальних. Звідси походить термін "реакція групування". Ці групи нараховують від 3-4 до 15-20 осіб, вони різні за стабільністю і структурою. Найбільш прийнятні демокра­тично створені групи, де невелика кількість членів, немає чітко ви­значеного постійного лідера, жорсткої структури, всі питання вирішу­ються колективно, а стосунки підлітків будуються на рівноправності, взаєморозумінні, взаємодопомозі, загальних інтересах і соціально схваленій дії.

Інакшими є групи підлітків, функціонування яких детерміноване антисоціальною діяльністю, включаючи і вживання наркотичних речо­вин. Ці групи, як правило, чисельно більші, мають постійного, часто владного, авторитарного лідера, який дещо старший за віком, ніж інші члени групи. Дуже часто лідером такої групи є або раніше судимий дорослий, або ж злочинець. Зазвичай це сильна особистість з органі­заторськими здібностями, яка вміє привабити, а потім і підкорити собі підлітків. Структура групи побудована за ієрархією, з чітко визначеною роллю підлітків, які посідають ту чи ту сходинку в ієрархії. Тобто те, що має право робити і говорити лідер або його наближені, не має права навіть спробувати зробити "шестірка" - той, кого найбільше зневажа­ють і хто займає нижчу сходинку. З іншого боку, група забезпечує захист усім своїм членам від нападів інших аналогічних груп, при цьо­му жорстоко караючи кривдників (звідси, наприклад, бійки "стінка на стінку"). Як правило, такі групи мають свою територію (двір, вулиця, іноді навіть район міста), яку вони охороняють від зазіхань інших груп, з якими вони часто перебувають у конфронтації.

Асоціальність подібних груп, не завжди проявляючись у діях, завжди відображається в моральних цінностях і нормах. Як правило, в таких групах цінується зухвальство, жорстокість, агресивність. Ха­рактерна некритичність стосовно думок лідера та його оточення.

Основний стиль проведення часу такої групи - нецілеспрямована діяльність, переважно розважального, ігрового порядку. Найчасті­ше асоціальна група формується з числа так званих "важких" підлітків і дітей, які не змогли нормально адаптуватися в класі або сім'ї. У групі вони знаходять розуміння, емоційну підтримку, відчувають свою значимість, що робить спілкування з такими ж "вигнаними з товари­ства", як вони, особливо привабливим, а може, й життєво необхід­ним. Однак до цього угруповання можуть входити і досить благопо­лучні, на перший погляд, підлітки. Причини входження до групи бу­вають різними", у відповідь на жорстку регламентацію їхньої поведін­ки батьками (реакція емансипації); в силу пошукової активності підлітків, з метою отримання інформації, яка зазвичай приховується від них дорослими; за інерцією (коли підліток приходить до групи слідом за однокласником - "ізгоєм", оскільки дружить з ним із дитя­чого садка); внаслідок відсутності інших, більш прийнятних для ньо­го форм дозвілля тощо. Як буде далі складатися доля підлітка, на­скільки значним буде вплив на нього асоціальної групи, залежить від багатьох факторів, але передусім від самого підлітка і від особливо­стей його психічного розвитку.

З огляду на велике значення спілкування у підлітковому віці, можна впевнено говорити, що вибір життєвого шляху підлітком бага­то в чому залежить від того, до якої групи він потрапить. Адже іноді буває так, що тільки через місце свого проживання і навчання підліток опиняється під впливом асоціальної групи. Через свою інтелектуаль­ну і соціальну незрілість він швидко поступається психологічному впливу її лідера, і незабаром починає в усьому дотримуватися зви­чаїв і норм поведінки, прийнятим тут, тільки тому, що "усі так роб­лять". Чим менше індивідуалізована свідомість підлітка, чим слабкіші його зв'язки з батьками і чим яскравіше виражена реакція еманси­пації, тим більша ймовірність, що така асоціальна група стане для нього референтною, тобто найбільш значущою, яка спрямовує всю його поведінку.

Наступною особливістю підліткового віку є виражений інтерес до якогось виду діяльності (хобі-реакції). Підліток, який нормально роз­вивається, зазвичай чимось захоплюється: технікою, спортом, музи­кою, малюванням тощо. Ці захоплення можуть змінюватися, а мо­жуть бути дуже стійкими і переходити в заняття на професійному рівні. Роль захоплень у житті підлітка благородна, оскільки через них він дізнається про свої можливості і здібності краще, ніж на обов'яз­кових шкільних уроках, засвоює нові знання та навички, привчається отримувати радість від процесу і результатів своєї діяльності.

На жаль, далеко не всі підлітки мають соціально корисні змістовні захоплення. Найяскравіше це виявляється у підлітків групи ризику в асоціальному оточенні. Дослідження показують, що 79% підлітків і юнаків, які епізодично вживають психоактивні речовини, не вміють зайняти себе чимось конкретним, корисним, і крім схильності до при­мітивного групування з однолітками, не мають ніяких інтересів. На­приклад, на запитання: "Чим ти захоплюєшся, що ти любиш робити у вільний час?" підлітки відповідають: "Люблю лежати і нічого не робити", "Люблю «балдіти» із хлопцями під музику", "звичайно ми збираємо­ся всі разом і вештаємося по вулицях" і т. д.

Відсутність у підлітка захоплень, дієвого практичного інтересу до якогось виду діяльності є симптомом неблагополучного розвитку його особистості, що, звичайно, є наслідком неправильного вихован­ня, помилкового ставлення дорослих до дитини, несприятливих макро - і мікро соціальних умов. Однак більшість батьків і вихователів не розуміють усієї складності і небезпеки зазначених особливостей в розвитку підлітка, не приділяють їй належного значення, упускаючи нагоду, коли ще можна було б виправити вже видимі відхилення.

Гормональна перебудова організму і пов'язані з нею фізіологічні зміни обумовлюють особливості статевої поведінки підлітків. Усвідом­лення своєї приналежності до конкретної статі, що виникає в більш ранньому віці (3-5 років), у підлітковому періоді загострюється, набу­ваючи іноді гіпертрофованих форм і викликаючи хворобливі пережи­вання. Наприклад, занадто пізня поява вторинних статевих ознак ви­кликає тривогу, напруженість, усвідомлення своєї майбутньої непов­ноцінності як чоловіка або острах своєї непривабливості як жінки, пе­редчуття самотньої нещасливої долі. Занадто раннє статеве дозрі­вання також може спровокувати психотравмуючі ситуації. У цьому випадку сексуальні переживання і статева активність підлітка стають настільки інтенсивними, що поглинають усю його увагу і думки. Сек­суальні фантазії звичайно супроводжуються мастурбацією, захоплен­ням кінофільмами і літературою, де присутні еротичні сцени. Мож­ливі також ранні статеві зв'язки.

При неправильному ставленні батьків до проявів статевого дозрі­вання дітей, при викривленому уявленні про значення тих чи тих форм сексуальної поведінки виникають найнепередбачуваніші ситуації або важкі конфлікти. Помилкові дії та висловлювання дорослих стосовно сексуальної поведінки підлітків зумовлені тим, що це сфера інтимна, прихована від зовнішнього спостереження. Тому негативні емоційні переживання сина або доньки з приводу своїх сексуальних проблем залишаться для таких батьків недоступними. І тоді підліток, зостав­шись наодинці з незрозумілими відчуттями й потягами, що лякають його, керуючись перекрученими уявленнями, що нормально, а що ні, опиняється у психотравмуючій ситуації. Вихід з неї може бути трагіч­ним: від самогубства до неврозу або вживання психоактивних речо­вин, що знімають психічну напругу.

Формування самосвідомості супроводжується підвищеним інте­ресом підлітка до самого себе, свого внутрішнього світу і своєї зов­нішності. Він жадібно ловить будь-яку інформацію про себе, ретель­но аналізує висловлювання дорослих та однолітків про його зовнішність, здібності. Підліток задумується над своїми особистими якостями, порівнює себе з іншими, шукає відповіді на запитання: "Хто я?", "Який я?", "Навіщо я?". У цей період уперше виникають питання про сенс життя, про своє місце серед людей, усвідомлення своєї унікальності, неповторності. Ці абстрактні міркування, пов'язані із власним поглядом на навколишній світ, побудовою планів на май­бутнє, і викликають незвідану раніше гаму переживань. У підлітка, який розвивається нормально, вони, як правило, супроводжуються позитивно забарвленими емоціями: усвідомлення своєї індивідуаль­ності, самоцінності; передчуття життєвого успіху, реалізація своїх здібностей, досягнення поставленої мети, самоутвердження - все це викликає насолоду, радісне нетерпіння швидше стати дорослим. Такі підлітки можуть годинами розмірковувати про соціальну перебудову суспільства, про призначення людства, будувати власні філософські системи.

У процесі формування самосвідомості змінюється й уявлення про час, свій життєвий простір. Дитина зазвичай живе тільки сьогоден­ням, у підлітка формується уявлення про своє минуле і майбутнє. Усвідомлення кінця свого існування стимулює розвиток саморегуляції поведінки, прагнення якнайкраще спланувати своє життя, щоб воно не пройшло даремно. Це, у свою чергу, спонука підлітка до самови­ховання, самовдосконалення, щоб бути "господарем своєї долі".

У випадку відхилення в розвитку особистості зазначені особли­вості формування самосвідомості супроводжуються негативними емоційними переживаннями. Найчастіше такі підлітки не виходять на рівень усвідомлення свого внутрішнього світу, осмислення свого призначення в житті, філософських міркувань про майбутнє. Цьому перешкоджають не стільки їхній низький інтелектуальний і культур­ний рівень, соціальна й особистісна незрілість, скільки хворобливість інформації про себе, яку він отримує від навколишніх людей. При­родно, що утруднення в процесі соціальної адаптації дитини викликає осуд з боку оточення. Постійні зауваження, погрози і покарання, нега­тивні відгуки про її поведінку й результати діяльності викликають у неї думки про свою неповноцінність, непотрібність, що глибоко вра­жає психіку. Тому потреба в усвідомленні себе і побудові свого "Я-образу" наштовхується на перешкоди у вигляді негативних емоц­ійних переживань, які блокують її реалізацію.

Наведені вище особливості підлітків не вичерпують усіх змін, що відбуваються з дитиною в цей відповідальний період її життя. Ми роз­глянули лише головні з них, пов'язані з досліджуваною проблемою.

Підсумовуючи, можна сказати, що одним з факторів наркотизації є психологічні особливості дітей і підлітків, а саме:

•   існує ряд психологічних особливостей підліткового віку, які пояснюють специфіку поведінки та сприйняття, властиву саме підліткам",

•   не варто намагатися узагальнювати поведінку підлітків і праг­нути створити "узагальнений" портрет представника цієї вікової групи;

•   підлітків не можна розглядати як ізольовану соціальну групу - вони є частиною суспільства, і в їхній субкультурі так чи інакше відображаються всі соціальні процеси;

•   вікові особливості підлітка багато в чому пояснюють, з яких причин наркоманія в період епідемії найшвидше поширюється саме серед молодих людей;

•   важливу роль як у прилученні до наркотиків, так і в захисті від їх впливу відіграє підліткова група.

                 Чому молодь починає вживати наркотичні речовини?

Коли підліток вступає в період статевого дозрівання, у нього може з'явитися нездорова цікавість до алкогольних напоїв, цигарок і речо­вин токсичної дії. Чому?

Якоюсь мірою це можна пояснити тим, що гормони статевих за­лоз, різко активізуючи метаболізм (обмін речовин), спричиняють ви­роблення і вивільнення значної кількості енергії. Молода людина не розуміє, що з нею відбувається, звідки ця енергія, яка буквально її „розпирає". У цей час дуже важливо спрямувати „зайву" енергію й силу на спорт, творчість, навчання, громадську чи трудову активність.

На жаль, більшість підлітків та молоді витрачають свою енергію на вулиці, в „тусовках". За відсутності належного виховання, необхід­них вольових якостей, особливих заборонних бар'єрів, уміння керу­вати своїми емоціями у молодих людей часто виникає невмотивований протест проти „всіх і всього на світі".

Спробувавши вперше наркотичні речовини, дехто з молодих лю­дей відчуває нібито полегшення. Наркотичний стан на короткий час притупляє гостроту прикрих відчуттів і життєвих негараздів, знімає пси­хічну напругу, дає можливість розслабитись і відновити втрачену енер­гію. Згодом у когось із них може з'явитися бажання пережити ці відчут­тя знову і знову. Поступово розвиваються патологічний потяг до нарко­тичних речовин і залежність від них, які, як правило, переростають у небезпечні хвороби - алкоголізм, токсикоманію, наркоманію.

Крім того, в деяких молодих людей у цей час може спостерігати­ся втрата життєвих орієнтирів у зв'язку з недостатністю або відсутні­стю уваги і допомоги з боку батьків, педагогів, психологів, а звідси -самотність, туга; виходу з цієї ситуації молода людина шукає в това­ристві, в різних неформальних об'єднаннях молоді, які часто суттєво впливають на її світогляд, поведінку і життя.

Основні причини початку вживання наркотиків

1.  Цікавість до наркотиків, до нових відчуттів, до „забороненого
плоду", яка базується на хибній упевненості, що вживання кількох
доз ще не призводить до наркоманії. Але є значна кількість людей,
особливо підлітків, у яких дуже нестійкі (лабільні) біохімічні процеси,
і молекули наркотичної речовини можуть уже після перших спроб
вживання „включитися" в обмін речовин і зумовити наркотичну залежність. Особливо ці „розваги" небезпечні для тих, хто вже має за­лежність від нікотину чи алкоголю.

2.  Утрата життєвих орієнтирів, а відтак - поява синдрому „безглуздого" життя, сильне душевне потрясіння, почуття самотності, відсутність уваги і допомоги з боку батьків, педагогів, психологів, друзів.

3.  Невдоволення життям, яке виникає на ґрунті постійних конфліктів у сім'ї, навчальному закладі, скрутного матеріального і соціального становища.

4.  Вплив оточення, друзів, компанії. Потрапляючи в товариство, де вживають наркотичні речовини, молода людина часто також почи­нає вживати наркотики, бо не бажає бути „білою вороною".

5.  Простота переходу від сигарет та алкоголю до найнебезпечніших наркотиків. Іноді тільки їх відсутність утримує підлітка від цього кроку.

6.  Знання про шкоду наркоманії на рівні загальноприйнятого штампу - „дуже шкідливо" (це стосується і цигарок, і алкоголю), і незнання того, до якої міри це шкідливо, а також - коли і як ця шкідливість проявляється.

7.  Недостатній розвиток „заборонного" внутрішнього фактора (в неповних сім'ях, за неправильного виховання).

8.  Кримінальна „романтика". Деяким підліткам подобається спілкування зі старшими особами, які порушували закон, їм це ви­ дається „престижним"; загальновідомим є той факт, що найбільше наркоманів - саме серед злочинців або осіб, які відбували покарання в місцях позбавлення волі.

           Ранні ознаки вживання наркотичних речовин

Незалежно від виду наркотичної речовини у поведінці, характері та фізіології підлітків, які їх вживають, настають зміни, при цьому мо­жуть помічатися такі прояви:

•    безпідставні зникнення з дому на досить тривалий час;

•    пропуски занять у школі, зниження успішності у навчанні;

•     різкі несподівані зміни поведінки (необгрунтована агресивність, злостивість, замкнутість, брехливість, відчуженість, неохайність);

•    поява боргів, зникнення з дому цінних речей і грошей, крадіжки;

•    втрата інтересу до навчання, праці, перегляду телепередач, улюбленої музики тощо;

•    байдужість до колишніх захоплень;

•    зникнення з домашніх запасів або поява в підлітка таких хімічних речовин, як оцет, питна сода, перманганат калію, йод, ацетон, флакони з невідомими рідинами тощо;

•    наявність серед речей підлітка шприців, голок, гумових джгутів, таблеток, наркотичних речовин;

•    поява в лексиконі нових жаргонних слів: „баян, машина" - шприц, „колеса" - таблетки; „драп, план, дур, ширка" – назви наркотичних речовин та ін.;

•    наявність слідів від ін'єкцій на будь-яких частинах тіла, особ­ливо на передпліччі;

•    розлади сну (безсоння або надзвичайно тривалий сон, сон удень, важке пробудження і засинання, тяжкий сон);

•    розлади апетиту (різке підвищення апетиту або його відсутність, вживання значної кількості солодощів, поява над­звичайної спраги);

•    коливання розміру зіниць (зіниці різко розширені або звужені до розміру булавкової головки) та зміни кольору шкіри (різко бліда, сірувата).

3.9. Що таке співзалежність?

Співзалежність - спроба подолання проблеми, з якою зіштовх­нулася близька людина. Ми всі неминуче залежимо від самопочут­тя, настрою, захоплень наших близьких. Ця залежність може прино­сити нам радість - ми намагаємося жити турботами коханої людини, переживаємо успіхи, невдачі улюбленої дитини, бере близько до серця зміну настрою близьких, їхні слова і вчинки. Але якщо у взаємини втручається наркотик, то він порушує будь-яку гармонію. Якщо ж у відносинах уже були проблеми, то наркотик їх збільшує [56].

Наркоманія - проблема всієї родини. Якщо дитина починає вжи­вати наркотики, то страх спочатку відчувають тільки її близькі (якщо вони знають, що відбувається). Коли в дитини виникають проблеми через наркотики (погане самопочуття, нестача грошей, стосунки з „но­вими друзями"), вона намагається знайти опору, допомогу в родині. Як наслідок, сформовані взаємини в такій маленькій і тісній спільноті, як родина, неминуче зміняться.

Симптомами співзалежності є:

•    порушення нормального ритму життя родини;

•    відмова членів родини наркозалежного від роботи, від захоп­лень;

•    підпорядкування життя родини станові і настрою наркозалежного підлітка;

•    почуття провини батьків за те, що відбувається;

•    постійні взаємні звинувачення;

•    неуважність до інших дітей, інших членів родини.

Існує кілька шляхів, що призводять до формування співзалеж­ності:

•    неправильне розуміння суті допомоги залежній людині;

•    пошуки „гарного" лікаря, спроби покласти в лікарню за будь-яку ціну, надія на те, що „якось минеться";

•    помилкове уявлення про свою роль у цій допомозі: від „Я нічим не можу йому допомогти" до „Все залежить тільки від моїх зусиль - потрібно натиснути, і я впораюся з його залежністю";

•    переоцінка своїх можливостей;

•    ігнорування справжніх потреб дитини в одержанні допомоги;

•    хибне уявлення про реально існуючу ситуацію;

•    прийняття на себе провини за все, що сталося з дитиною.

Батькам співзалежність також загрожує серйозними наслідками. Обравши неправильний шлях і не усвідомлюючи цього, не бачачи результатів своїх зусиль, батьки звинувачують у тому, що відбуваєть­ся, себе і тільки себе, зазнають стресів і нервових розладів, прино­сять усе більші й більші жертви, руйнують себе та інших членів роди­ни. Причому часто „доросле" оточення наркоспоживача страждає на­багато сильніше, ніж він сам. Припустімо, підліток не хоче лікуватися і його все влаштовує. У цьому випадку як би себе батьки не мучили, крім скандалів і розчарувань, вони нічого не одержать. Що ж робити в подібній ситуації?

Для того щоб застрахувати себе від співзалежності і мати реаль­ну можливість допомогти дитині, якщо трапиться лихо, дорослим не­обхідно знати і розуміти, в чому полягає лікування наркозалежного, які етапи необхідно пройти, хто і які обов'язки бере на себе на цьому шляху, від чого залежить імовірність успіху.

Співзалежність - це поведінка, яка допомагає зменшити наслідки вживання алкоголю/наркотиків у залежного. Співзалежний відрізняєть­ся від адекватно реагуючої людини тим, що він відчуває відпові­дальність за іншу людину.

Характеристики співзалежного:

•     перебільшене значимості своєї сили волі;

•     увага сфокусована на залежному;

•     не усвідомлює своїх почуттів, не контролює їх прояву;

•     низька самооцінка;

•     почуває втому, тривогу, страх, неврівноваженість;

•     соціальна та емоційна ізоляція.

Отже, співзалежна людина хоче контролювати, виправляти за­лежного, тому що вважає, що рятує його, замість того, щоб проявити емпатію, підбадьорити його. Співзалежний нічого не хоче чути, тому що вважає, що діє правильно. Він маніпулює іншими і думає, що залежний повинен жити відповідно до його очікувань, не довіряє йому і не дозволяє самому відповідати за вчинки. У результаті він стає тривожним, неврівноваженим і не почуває себе вільним.

 Лікування наркоманії

Хронічне захворювання характеризується періодами загострень і періодами ремісії. При правильному лікуванні ремісії можуть бути дуже і дуже тривалими - хоч і все життя. Незважаючи на це, всеодно зберігається небезпека загострення, якщо людина виявляється в умовах, що провокують новий сплеск хвороби.

Отже, цілком вилікувати залежного неможливо - завжди зали­шається ризик рецидиву. Але це абсолютно не означає, що людина не в змозі позбутися залежності і хворобливої пристрасті до нарко­тиків. Будь-яка залежна від наркотиків людина може повернутися до повноцінного життя, відновити все, що було відібране в неї наркоти­ком, і до кінця своїх днів перебувати в ремісії. Єдине непорушне пра­вило для будь-якого залежного - ніколи не повертатися до нарко­тиків. Одного разу буде досить усе почнеться спочатку.

Отже, говорячи про лікування наркозалежних, можна сформу­лювати завдання так: залежну людину потрібно вивести у стан ремісії і створити умови для того, щоб ця ремісія була довічною.

В останні десятиліття людство постійно шукає універсальний, простий і дешевий спосіб лікування наркоманії. Пропонуються різні системи гіпнозу і кодування, хірургічні методи (спеціальні операції на головному мозку, що блокують центри, які відповідають за форму­вання залежності), численні методи медикаментозного лікування, психотерапевтичні методики й реабілітаційні програми. Досвід пока­зує, що дієвими виявляються тільки ті методи лікування, що став­лять за мету навчити людину жити без наркотиків. У розв'язанні цього завдання беруть участь три цілком рівноправні сторони: сам залеж­ний, його оточення (батьки, родичі, друзі) і фахівці. Між цими ж сторо­нами розподіляється відповідальність за результат лікування.

У звільненні від залежності людина проходить довгий шлях:

1.  Спочатку - підготовчий етап (усвідомлення необхідності лікування, ухвалення рішення і, нарешті, звернення до фахівців). Роль батьків на підготовчому етапі - допомогти дитині знайти найбільш придатний для неї спосіб лікування. Перш ніж починати лікування, важливо продумати весь його шлях, а не тільки найближчі кроки. Відсутність перспектив може негативно позначитися на результаті
проходження кожного з етапів. Невизначеність, як відомо, не додає впевненості.

2.  Коли рішення про початок лікування прийнято, далі настає етап зняття фізичної залежності (детоксикація). Це найменш тривалий етап лікування. Під час детоксикації наркозалежний виступає скоріше як пасивна сторона: він виконує вказівки лікарів, одержує лікарську терапію і проходить процедури, мета яких - очистити організм від фізичної присутності наркотику і виключити його з процесу обміну речовин. За рахунок цього припиняються прояви абстинентного синд­рому, і пацієнт перестає відчувати фізичні страждання й органічну потребу в одержанні нової дози наркотику. Тривалість детоксикації - 5-10 днів. За цей час, як правило, вдається цілком відновити пацієнта фізично. Детоксикація - короткий проміжок часу, за який залежному потрібно приготуватися до подальшого лікування.

3.  Після повернення з клініки необхідно якнайшвидше (в ідеалі - негайно) приступити до наступного етапу реабілітації. Ця частина лікування - найбільш тривала і трудомістка. За час реабілітації пацієнт має позбутися психічної залежності від наркотику. У цьому йому не­ обхідна допомога близьких і підтримка фахівців (психологів, психо­терапевтів). Реабілітація - процес відновлення втрачених навичок, соціальних зв'язків, налагодження зруйнованих людських стосунків. Тому обов'язкова умова успішної реабілітації наявність колективу або групи, в якій під керівництвом фахівця відбуваються зазначені процеси. Важливо зрозуміти, чи підходить ця реабілітаційна програма конкретній людині. Це стає зрозуміло після декількох занять. Якщо людина відчуває, що перебування в групі її обтяжує, необхідно не­гайно шукати інший спосіб проходження реабілітації.

4. Будь-яка реабілітаційна програма - спосіб, інструмент, що допомагає залежній людині заново опановувати світ. У реабілітацій­ному центрі, у групі, під час консультацій із психологом процес освоє­ння дійсності більшою чи меншою мірою відбувається за допомогою моделі реального життя (так, терапевтичне співтовариство в реабілі­таційному центрі тільки „суспільство в мініатюрі", штучно створений організм). Тому слідом за етапом реабілітації необхідний етап вход­ження в реальне життя (соціальна реабілітація). Ця частина шляху значною мірою здійснюється людиною самостійно. Важливо не пе­рестаратися у прагненні відгородити її від труднощів - інакше вийде троянда з казки „Маленький принц" - красива, але нездатна до само­стійного життя. Соціальна реабілітація (працевлаштування, навчання, знаходження друзів) допомагає людині позбутися думок про те, що вона „не така, як усі", „хвора". Цього можна домогтися, тільки здобу­ваючи соціальні зв'язки в реальному суспільстві і живучи за його правилами. Важливо вчасно відчути зміни, що відбуваються в лю­дині, і відповідно до цих змін перебудувати свої відносини з нею. Отут також часто буває необхідною консультація фахівця. Важливо пам'ятати, що не існує способу віддати комусь хвору дитину, а одер­жати здорову. Весь шлях від наркотиків близьким і люблячим лю­дям треба буде пройти разом, крок за кроком.

Відхід від звичного агресивного середовища, в якому наркозалежні не живуть, а захищаються, і входження в нове, спеціально орга­нізоване середовище, сприяє засвоєнню нових соціальних навичок. А раніше набуті негативні стереотипи поведінки стають неефективни­ми і незатребуваними.

тика наркоманії — це сукупність заходів, спрямованих на попередження наркотичної залежності. Наркотична залежність є тоді, коли людина постійно думає про наркотик, нав'язливо й непереборно прагне отримати його, щоб знову пережити певні відчуття, або, щоб подолати психічний дискомфорт. Зардля ейфорії наркоман легко переступає через моральні норми, порушує кримінальний кодекс, руйнує свою сім'ю. Особистість наркомана стає егоцентричною, а тіло стає виснаженим і швидко руйнується. Оскільки всі інтереси наркомана зосереджені лише на тому, як добути та вжити наркотик, його знайомими стають антисоціальні особистості. Типовий наркоман не має друзів, роботи, сім'ї і є тягарем для суспільства. Тому суспільство не лише з гуманною метою, а й задля власного благополуччя, завжди прагнуло зменшити відсоток наркоманів. Найдоступніший і своєчасний крок — цепрофілактика наркоманії в школах. Діти здатні сформувати власну думку на підставі зрозумілої інформації про те, що таке наркотики, як вони впливають на організм, і які будуть наслідки систематичного вжитку.